Історія справи

Постанова ВАСУ від 03.02.2016 року у справі №804/2859/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" лютого 2016 р. м. Київ К/800/49856/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача Хілініча О.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Енергопростір»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2015 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року

у справі № 804/2859/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Енергопростір»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Енергопростір» (далі - ТОВ «БК Енергопростір») звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 листопада 2014 року №0008642201 та №0008652201.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2015 року, залишену без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року, у задоволенні адміністративного позову ТОВ «БК Енергопростір» відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ТОВ «БК Енергопростір» подало касаційну скаргу, в якій просило їх скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, неправильну правову оцінку всіх обставин справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача просив задовольнити касаційну скаргу.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився.

Заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 жовтня 2014 року відповідачем за результатами проведення перевірки складено акт №8259/2-01/35323619 «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «БК Енергопростір» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 31 грудня 2013 року» (далі - акт перевірки), згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 14.1.36, підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, статті 44, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 4 514 366,00 грн.;

- пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 13 723,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 11 листопада 2014 року:

- №0008642201, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на загальну суму 6 771 549,00 грн., з яких 4 514 366,00 грн. - основний платіж, 2 257 183,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- №0008652201, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на загальну суму 20 754,50 грн., з яких 13 723,00 грн. - основний платіж, 7 031,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачем були укладені договори підряду на виконання будівельно-монтажних робіт щодо спорудження автозаправних комплексів з ТОВ "Авалон Інвест ЛТД", ТОВ "Астер груп", ТОВ "Еліс-Буд", ПП "Строймонтаж-ЛМЛ" та договори поставки товарно-матеріальних цінностей з ТОВ "Сіріус Стандарт", ТОВ "Віател", ТОВ "Готика ЛТД", ТОВ "Еккоплюс", ТОВ "Гатіора", ТОВ "Стройбуд-2012", ТОВ "Технобуд Інжиніринг", ТОВ "Шелеш", ТОВ "Майсвіт", ТОВ "Авто Безпека".

На підтвердження виконання контрагентами будівельно-монтажних робіт позивачем надані податкові накладні, ліцензії, акти приймання виконаних будівельних робіт, акти форми КБ-2В, реєстри податкових накладних, платіжні доручення, довідки про вартість виконаних будівельних робіт (КБ-3), договори підрядних робіт.

Згідно з обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій, отримання будівельних послуг обумовлене господарською метою у позивача (генерального підрядника), адже, як встановлено судами, кінцевими замовниками таких послуг були ПП «Сириус ІІІ», ТОВ «Вест Ойл Груп», ТОВ «Гільдія нерухомості», ТОВ «МГТ», ТОВ «Акцент Плюс».

Позивачем на підтвердження поставки контрагентами товару надані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), акти приймання-передачі виконаних робіт, акти виконаних робіт, талони замовника на роботу спеціалізованої техніки, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, платіжні доручення, договір постачання товару, договір поставки обладнання.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій вважали правильними висновки відповідача про те, що договори позивача з його контрагентами не спричиняють реальних правових наслідків, а відтак дійшли висновку про правомірність прийняття податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів вважає такі висновки судів помилковими, які зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

При цьому виходить із наступного.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закону № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування показників податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Втім, колегія суддів звертає увагу на те, що роблячи висновок про реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватись надані докази з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як свідчать матеріали справи, суди попередніх інстанцій дослідили докази надані позивачем на підтвердження правомірності формування показників податкового обліку по господарських операціях з контрагентами згідно договорів підряду та поставки.

Первинні документи оформлені належним чином - підписані сторонами договору, скріплені печатками, мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Будь-яких дефектів у правовому статусі позивача або його контрагентів, ані відповідачем, ані судами не встановлено.

Враховуючи викладене та наявність у позивача як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи всіх податкових накладних та інших первинних документів (їх копії наявні в матеріалах справи), що підтверджують фактичне здійснення господарських операцій з його контрагентами, які спричинили реальні зміни майнового стану платника податків, висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на положеннях ПК України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відтак, позивачем надано належні та необхідні докази, які свідчать про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Щодо доводів відповідача про документальне непідтвердження господарських операцій позивача та дефектність деяких первинних документів, з якими погодились суди попередніх інстанцій, слід зазначити наступне.

Так, відсутність довіреностей на підписання проміжних актів виконаних робіт, документів щодо допуску працівників контрагентів позивача до виконання робіт, ліцензій на виконання певного виду робіт, товарно-транспортних накладних, договорів субпідряду не свідчить про відсутність фактичного здійснення господарських операцій, адже наявні у матеріалах справи докази, які досліджені судами попередніх інстанцій, повною мірою підтверджують рух активів та зміни у власному капіталі та зобов'язаннях позивача.

При цьому, податковим законодавством не визначено документи, про відсутність яких вказували суди першої та апеляційної інстанцій, як обов'язкові первинні документи на підтвердження реального здійснення господарської операції.

До того ж, зазначаючи про відсутність документів, що підтверджують допуск працівників контрагентів позивача до виконання робіт, судами не встановлено існування пропускної системи на підприємстві, де здійснювались роботи, а відтак, вимога про надання таких документів є безпідставною.

Посилаючись на ненадання договорів субпідряду, укладених контрагентами позивача з іншими суб'єктами господарювання, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що законодавство не містить вимог щодо отримання від контрагентів будь-яких документів, які б підтверджували фінансово-господарські операції з іншими підприємствами, а відтак відсутність договорів субпідряду не свідчить про фактичне не здійснення будівельних послуг контрагентами.

Слід відмітити і те, що така обставина, як фактична, а не задекларована відсутність у контрагентів у власності майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних засобів має підтверджуватись відповідними доказами. Однак, матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаних обставин.

До того ж, комерційна діяльність з придбання товарів (робіт, послуг) у контрагентів-постачальників та подальша їх реалізація контрагентам-покупцям не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо). Податковим органом не доведена неможливість виконання платником податків наявними у нього силами та засобами відповідних господарських операцій.

Щодо товарно-транспортних накладних, які надавались позивачем на підтвердження факту поставки матеріалів ТОВ "Сіріус Стандарт", то не заповнення певних рядків в цих документах не спростовує ані фактичної поставки товару, ані транспортування товару, адже ці обставини підтверджуються іншими доказами, при цьому, інформацію в рядках, що не заповнені можна встановити із наявних у матеріалах справи первинних документів. Таким чином, зазначені недоліки товарно-транспортних накладних не впливають на право платника податків відображати показники податкової звітності за наслідками фактичної поставки товару ТОВ "Сіріус Стандарт".

Варто зазначити, що за звичаями ділового обороту відсутність трудових ресурсів та інших умов, необхідних для здійснення будівельних робіт, є не єдиною підставою для залучення субпідрядників для виконання робіт. Виходячи з презумпції добросовісності платника, за умови недоведеності податковим органом відсутності у платника податків ділової мети при здійсненні певних господарських операцій, останній не позбавлений права відображати наслідки таких операцій в податковому обліку.

Оскільки фактичний рух активів підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, формальні недоліки видаткових накладних та відсутність сертифікатів походження товару, документів транспортування товарів не спростовують фактичної реалізації товарно-матеріальних цінностей ТОВ «Такиторія», ТОВ НВЦ «Євродім», ТОВ «Дукат», ТОВ «Вест ойл Групп» та ТОВ «Авторитет-Маріуполь». До того ж, матеріалами справи не підтверджено обставину того, що товари, які реалізовувалися позивачем контрагентам, підлягали обов'язковій сертифікації.

Отже, відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснення позивачем господарських операцій, свідчили про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків, та виключають право на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідачем не доведено правомірності своїх рішень.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи, що суди повно і правильно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового судового рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Енергопростір» задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Енергопростір» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 11 листопада 2014 року №0008642201 та №0008652201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Енергопростір» судові витрати у розмірі 5846,40 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев

Н.Є. Маринчак